У цей час рік тому Київ відчув на собі терор російської агресії – місто залишилось в темряві. То був реальний Black Friday.
Майже всюди відсутнє світло, магазини працюють на генераторах, на вулицях продавці торгують з налобними ліхтариками, світлофори неспроможні допомогти в регулюванні руху. Але кияни продовжують виживати та пристосовуватися до нових реалій.
По дорозі додому випадково запаркувався біля мережевого супермаркету, де завжди купував щось смачненьке на нічний перекус.
Світла немає зовсім ніде, але дивлюсь біля входу якісь вогники та декілька людей. Підхожу.
— Працює?
— Так, працює.
— Як працює? Як так?
— А отак! Цигарки, алкоголь, вагові продукти не продають — все решта можна.
Переді мною 3 людини. Пускають по одному. Становлюсь. Чекаю.
Виходить продавець і супроводжує мене по залу.
Каже ввімкніть, будь ласка, ваш ліхтарик, бо наші вже сідають. Мені тільки вода тре була.
Сфотографувала цінник, супроводила до «каси».
«Каса» це столик на виході, з двома жінками.
Одна записує в облікову книгу код товару, кількість одиниць, ціну.
Інша на калькуляторі рахує і розраховує.
Інша на калькуляторі рахує і розраховує.
Всі дуже спокійні, з посмішками, гуморесками.
— Степанівна, ти всі булки забрала, що — Єгоричу поминки зібралась робити? Я тебе розчарую, він пів години тому приходив за кефіром. (Га-га-га)
— Та онуки приїхали, надо ж годувати…