Волонтери хабу
«Спілки фізичної культури та спорту
Херсону та Херсонської області».
«Спілки фізичної культури та спорту
Херсону та Херсонської області».
Людмила
До повномасштабного вторгнення працювала в рибному відділі «Сільпо», з червня 2022 року почала активно займатися волонтерством, і продовжує це робити й досі.
До повномасштабного вторгнення працювала в рибному відділі «Сільпо», з червня 2022 року почала активно займатися волонтерством, і продовжує це робити й досі.
«Ми намагаємось виконувати будь-які прохання військових, забезпечуючи їх усім необхідним. Також формуємо пакети для цивільного населення – це продукти харчування, побутова хімія, ковдри, подушки. Найбільший попит зараз на продуктові набори: масло, цукор, гречка, борошно. Робимо пакети допомоги з того, що в нас є на даний момент.»
Єлизавета
21 рік, тренер дитячої футбольної команди, займалася греблею, працювала баристою.
21 рік, тренер дитячої футбольної команди, займалася греблею, працювала баристою.
«24 лютого наше спокійне життя перетворилося на справжній кошмар. Ми вже готувалися до найгіршого, коли почалися обстріли військової частини, де служив наш зять. Мама ще 23 лютого сказала нам робити підвал, а наступного дня вже о 5 ранку ми отримали тривожний дзвінок про обстріли Каховки. Ми забрали сестру з дітьми з Кіндейки, то був ще той квест. Ніхто не хотів їхати, а наша машина зламалась. Все ж такі знайшлись добрі таксисти які поїхали, це коштувало майже 2000 гривень, хоча зазвичай поїхати туди та назад – 100 грн.»
Єлизавета з мамою організували волонтерський хаб від «Спілки фізичної культури та спорту Херсону та Херсонської області» та почали активно допомагати людям. «У нас була кухня, ми готували їжу вдома і приносили сюди, годували людей, як у столовій. Всі діти, які працюють у нас, були з нами упродовж усієї окупації.
Тут ти одночасно і грузчик, і фасувальник, і радіомагнітофон, і психолог, і військовий експерт. Можуть подзвонити о 2 ночі сказати "Я приїхав, мені нема з ким побалакати – поговори зі мною". Або о 6 ранку "В нас кави нема, кави хочеться, ми зараз приїдемо» - сміється Єлизавета, згадуючи яскраві моменти своєї волонтерської діяльності.
Всеволод
19 років, з початку окупації Херсонщини став частиною волонтерського центру. До цього він вчився на фахівця з комп'ютеризованих технологій, займався ремонтом телефонів та комп'ютерів.
19 років, з початку окупації Херсонщини став частиною волонтерського центру. До цього він вчився на фахівця з комп'ютеризованих технологій, займався ремонтом телефонів та комп'ютерів.
«Коли почалася війна, я два тижні сидів вдома і планував поїхати до Польщі. Але потім подумав: навіщо? Прийшли окупанти і виїхати стало неможливо. Одного разу побачив, як мої друзі з району допомагають людям, готують та развозять їжу, вирішив приєднатися. Так я почав допомагати і працюю тут з тих пір.
Приїжджає машина з гуманітаркою, треба розвантажити, зібрати пакети допомоги, винести. Коли підірвали Каховську ГЕС, ми всім районом розвантажували воду для розподілу серед населення.»
Володимир
21 рік, студент, вчився на электромеханіка
21 рік, студент, вчився на электромеханіка
«З початку окупації сидів вдома, боячись виходити на вулицю, але врешті-решт бажання допомагати іншим взяло гору. Коли росіяни прийшли, перший місяць у нас не було завозу продуктів, в магазинах все закінчилося, а те, що залишилося, продавали в п'ять разів дорожче. Ми готували та розвозили їжу для місцевих жителів - супи, борщі, каші, салати. Під час окупації дуже не вистачало ліків, але зараз аптеки відкрилися, і є все необхідне. Основна моя зайнятість – розвантажувати машини з гуманітарною допомогою та збирати пакети для нужденних.»
Анатолій
19 років. Нещодавно закінчив школу і працював вантажником.
19 років. Нещодавно закінчив школу і працював вантажником.
«24 лютого я збирався в школу, але мама сказала мені не йти. Війна.
Перші два дні просидів вдома, але коли почалися бої на Антонівському мосту, долучився допомагати. Люди приносили все що було, все що могли для наших солдатів. У магазинах тоді по 3-4 години можна було простояти, величезні черги.
Спочатку я не мав проблем з росіянами, бо був неповнолітнім. Проте коли виповнилось 18 років почали виникати питання: "Что за татуировки? Где сидел?». Працював в барі, алкоголь дозволяли продавати до 15:00, росіяни ходили перевіряли чи є українська продукція, нам приходилось ховати її, щоб нас не чіпали, бо дозволялось торгувати лише російськими товарами.
Коли підірвали Каховську ГЕС я побачив що приїхали вода і треба допомогти й мені запропонували залишитись та приєднатись до волонтерського центру.»
Артем
28 років. Працював в автомагазині.
28 років. Працював в автомагазині.
«Я не стежив особливо за новинами, не вірив до останнього моменту, що у 21-му столітті може початися така війна. Які могли бути емоції? Люди не можуть бути готові до війни, я вважаю. Як і всі я не був готовий, емоції викликали паніку, жах.
Перші дні закривали справи по роботі, займалися документацією і консервацією підприємства. Після цього сиділи в окупації, жили з сім'єю на відкладені гроші. Пізніше я потрапив у волонтерський центр. Це дуже романтично звучить — волонтер, але насправді ми тут переважно вантажники.
Найбільше мені запам'ятався момент, коли підірвали каховську ГЕС, була паніка, у нас були дуже великі обсяги гуманітарної допомоги, я вперше в житті бачив, коли люди приходять заплакані, в жахливому стані, коли вони реально втратили все — будинки, майно, родичів. Дуже важко було бачити як вони приходять голодні та просять поїсти й хоч якоїсь допомоги.»
Діана
15 років. Доєдналась до волонтерського центру коли вчилась у восьмому класі, тоді мені було лише 13 років.
15 років. Доєдналась до волонтерського центру коли вчилась у восьмому класі, тоді мені було лише 13 років.
«Зараз допомагаю збирати продуктові набори, займаюсь документообігом, а спочатку розносила їжу для маломобільних, для лежачих, інвалідів, бабуль та дідусів. Потім я потрапила на кухню і почала допомагати готувати.
До нас приходили росіяни з автоматами, перевіряли телефони. Пам'ятаю що це був бурят і ростовец, мене дуже трусило. Вони мене питали "Тебе нравится наша форма?", я кажу "Ні, не подобається."
В окупацію дуже не вистачало хліба, і коли у нас не було ні світла, ні води – ми самі почали пекти хліб. Люди дуже просили хліба, бо його зовсім не було і ми робили на кухні лепехи, одну велику коробку в день. Зараз вже на щастя хліба вистачає на всіх.»
Євген
39 років. Працював експедитором, доставляв товари по місту.
39 років. Працював експедитором, доставляв товари по місту.
«24-го лютого я прийшов на роботу і мені кажуть "Роботи не буде, росіяни зайшли, війна".
Я не був до цього готовий, було страшно, вулицями їздили колони російської військової техніки. Нас усіх відправили у відпустку на невизначений термін.
Майже два роки працюю у волонтерському центрі, на початку окупації годували бездомних, пенсіонерів, незаможних, по сьогоднішній день працюємо, допомагаємо людям як можемо.»
Ніна Борисівна
62 роки, пенсіонерка
62 роки, пенсіонерка
Вже майже два роки охороняє волонтерський центр і активно допомагає.
«Ми перебралися сюди, ближче до дітей. Мій син – військовий, раніше служив у Чорнобаївці. Добре, що переїхали, бо досі б були в окупації на лівому березі. У нашому домі проводили обшуки.
Я завжди була такою, мені всіх шкода, і я хочу допомагати всім. Крім того, я годую котів у містечку, у мене п'ять котів і три собаки. У сина також є кіт і собака. А ще доглядаю за двома собаками сусідів, які виїхали. Готую їм їжу, адже тварина - це теж істота, яка хоче їсти і чекає на тебе біля воріт щодня. Вони навіть знають час, коли я маю прийти. Вони ж тільки говорити не можуть, але розуміють все. І ось коли я їду по вулиці, вони всі мене зустрічають. Я купую їм крильця, ласощі, корм, адже люди часто годують їх хлібом чи кашею, а я намагаюся дати їм щось краще.»
